avangard-pressa.ru

Задача Економічної корисності грошей


ПЛАН


1 Ознаки економічної корисності грошей………………………………...3
2 Структура грошового ринку від призначення та ліквідності
   фінансових активів……………………………………………………….6
3 Задача № 8……………………………………………………………….10
Список літератури………………………………………………………...11
 

1
ОЗНАКИ ЕКОНОМІЧНОЇ КОРИСНОСТІ ГРОШЕЙ


Однією з визначальних функцій ринку є фор­мування відносної вартості та ціни товару, який є об'єктом його обігу. Цю функцію виконує і ринок грошей.

Відносна вартість грошей

складається взаємодією на монетарному ринку їх попиту і пропозиції.
Попередники сучасних грошей —

гроші-товар

, що ви­никли на етапі зародження і становлення ринкових від­носин і «працювали» в наявній системі економічних від­носин кілька тисячоліть, мали власну внутрішню вартість. Вони втілювали в собі певну частку затрат суспільне необхідної праці й через те виконували у світі товарів роль загального вартісного еквівалента. Це стосується і функції засобу обігу, яку гроші-товар виконували завдяки тому, що в метаморфозі

Т — Г — Т

вони приймалися в обмін на інший товар, оскільки мали власну вартість. Навіть тоді, коли в обігу функціонували розмінні на золото паперові гроші, вони розглядалися як знаки вартості мо­нетарного товару. Не маючи власної внутрішньої вартості, розмінні паперові гроші представляли в обігу вартість офіційно визначеної на основі зафіксованого державою масштабу цін вагової частки золота. Скажімо, один долар представляв до 1971 р. в обігу вартість 0,88 грама золота.
На відміну від грошей-товару,

сучасні готівкові гроші

— банкноти або чекові депозити мають відносну вартість. Вони функціонують в обігу як законні платіжні засоби завдяки тому, що є декларованими державою грішми. Держава своїм декретом зобов'язує приймати їх на своїй території як засіб платежу. Однак держава не може продекларувати їх вартість. Вартість сучасних грошей фор­мується під впливом ринкових сил стихійно. Держава може здійснити відносно цих сил лише заходи регулю­вання. Але повністю скасувати їх дію вона не в змозі.
Сучасна монетарна теорія виходить із того, що відносна вартість грошей пов'язана з характеристикою їх

еконо­мічної корисності

. У загальноекономічному визначенні ко­рисність певного блага характеризується його здатністю задовольняти відповідні потреби людини. З урахуванням цього

корисність грошей визначається

опосереднено — че­рез корисність інших товарів та економічних послуг, що їх можна отримати на ці гроші.
Наявність у розпорядженні окремої особи чи господар­ської структури певної суми грошей уже як така прино­сить їх власнику безпосередню користь. Це,

по-перше

, можливість з урахуванням абсолютної ліквідності грошей будь-коли замінити їх на інший товар;

по-друге

, гроші є найзручнішою формою накопичення багатства, а його збе­рігання у такій формі потребує мінімальних витрат;

по-третє

, безпосередня корисність грошей пов'язана з реа­лізацією їх унікальної функції — забезпечення зв'язку сучасного та майбутнього.
Отож монетарна теорія не абсолютизує принцип від­носності вартості грошей. Вважається, що корисність гро­шей не лише відносна, а й

абсолютна

. Тобто корисність грошей завжди вища від безпосередньої корисності тих товарів і послуг, що можна на них отримати. Якщо відносну вартість грошей прийняти за одиницю, то їх абсолютна вартість завжди буде вищою від одиниці.
Відносна вартість грошей, або їх корисність, пов'язана із

рідкісністю

. Корисність певного блага в економічному розумінні цього поняття не є його абстрактною здатністю задовольняти певні потреби. Вона формується зіставлен­ням кількості доступних благ та наявною на даний момент потребою в них. Звідси шкала корисності (цінності) ха­рактеризується обернено пропорційною залежністю до на­явної пропозиції.
Відповідно до цих загальнотеоретичних положень від­носність вартості грошей має розглядатися не лише через призму попиту на них — із рідкісності, а й у динаміці. Себто

величина відносної вартості

не є константою — вона змінюється у часовому просторі.
Теорією грошей доведено необхідність застосування ди­ференційованого підходу до визначення вартості грошей і в залежності від їх функціонального використання. Вар­тість грошей є відносною не лише стосовно їх рідкісності та наявності в певний момент часу, а й щодо їх конкретного функціонального застосування.
А відтак слід зосередити увагу на тому, що попит на гроші як на специфічний товар формується на засадах

«портфельного підходу».

Він є одним із елементів вибору між вигодою, яку може отримати їх власник від інвесту­вання грошей у купівлю товарів і послуг, у сферу вироб­ництва чи, скажімо, в цінні папери, та ризиком утрати безпосередньої вигоди від утримання грошей у ліквідній формі. Цим зумовлюється методологічна вага диференці­ації підходів при визначенні відносної вартості грошей у їх трансакційному використанні та грошей у функції на­громадження. І це цілком природно. Одна справа, коли йдеться про вартість грошей як ліквідного ресурсу, і зовсім інша, коли на них пред'являється попит зі спекулятивною метою.
Із загального курсу теорії ринкових відносин добре відомо, що вартість певного товару не відповідає його ціні.

Ціна

— грошове вираження вартості. Лише при досягненні абсолютної рівноваги між попитом і пропозицією ці по­казники збігаються за параметрами. Але на практиці така ситуація може розглядатися лише як виняток з загального правила.
Загальні теоретичні положення про необхідність роз­межування понять «вартість» певного товару та його «ціна» мають пряме та безпосереднє відношення і до відповідних аспектів монетарної теорії.

Вартість і ціна грошей

— це різні за змістом економічні категорії, вони різняться і кількісно. На відміну від вартості грошей, яка визначається їх купівельною спроможністю, показником ціни тієї чи тієї грошової одиниці є її валютний курс. Продають і купують рублі, купони чи марки за валютним курсом, який виражається або в колективній валюті (СДР, ЕКЮ), або просто в валюті іншої держави. В умовах золотого чи золотовалютного стандарту своєрідним показником ціни певної грошової одиниці служив встановлений державою масштаб цін.

2 СТРУКТУРА ГРОШОВОГО РИНКУ ВІД ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ЛІКВІДНОСТІ ФІНАНСОВИХ АКТИВІВ


Як відомо, ринок у найпростішому розумінні – це система економічних відносин з приводу купівлі - продажу товарів. Він представляє сукупність товарного і грошового обігу.
Відомо, що ринок за своїм призначенням на регулярній основі забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на товари та послуги, інакше кажучи, зводить продавців і покупців. Гроші, як уже зазначалося, є специфічним товаром, застосування якого регулюється не лише конкретно визначеними, а й загальними принципами ринкової економіки. Виходячи з цього можна дати таке визначення:

грошовий ринок

– це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються (розподіляється та перерозподіляються) під впливом попиту та пропозиції з боку різних суб’єктів економіки
Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів .
Слід підкреслити, що гроші не «продаються» і не «купуються» у тому ж розумінні, що продаються і купуються звичайні товари за відповідними цінами. Тут вкладено інший смисл ¾

гроші обмінюються

на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позичкового процента. Тому грошовий ринок є складовою частиною, відповідним сегментом фінансового ринку, де здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції.

Об
¢
єктом купівлі-продажу

на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Економічні агенти купують гроші як капітал, тобто беруть у борг з виплатою процента. Отже,

ціною

«товару», що продається і купується на ринку

, є

позичковий процент

.
Завжди попиту на гроші з боку суб¢єктів ринку протистоїть пропозиція грошової маси. Гроші, якими торгують на ринку, виступають у формі позичкового капіталу. Напевне, саме цю обставину мав на увазі Й.Шумпетер, коли писав, що між поняттями «ринок грошей» і «ринок капіталу» не існує різниці.
Грошовий ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити проведення банківських операцій в національній валюті. На грошовому ринку здійснюються

операції двох типів

:
     - операції комерційних банків між собою, цей сегмент ринку називається

«міжбанківський ринок»

;
     - операції комерційних банків та уряду з центральним банком, цей сегмент ринку називається «

відкритий ринок

».
Грошовий ринок обслуговує

короткотермінові угоди

строком від кількох годин до одного року. Назва терміну, однак, не повинна вводити в оману, оскільки основними інструментами грошового ринку виступають не гроші у вигляді готівки, а різноманітні фінансові активи, які за своєю ліквідністю наближаються до готівкових грошей і порівняно легко можуть бути перетворені у платіжні засоби.

Ринок грошей

у більшості країн

складається

із міжбанківського ринку та ринку короткострокових цінних паперів.
Найбільш питому вагу на ринку мають операції на

міжбанківському ринку

, які являють собою короткотермінові угоди з приводу незабезпечених кредитів. За допомогою міжбанківського ринку комерційні банки можуть балансувати потреби, як в оперативній, так і поточній ліквідності. Іншими словами, за допомогою міжбанківського ринку відбувається горизонтальне балансування ліквідності всередині кредитної системи. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентними та валютними ризиками.
У грошового ринку нема визначеної локалізації.

Інструментами ринку

грошей служать: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.
Безперечно, його

головні учасники

¾ комерційні банки, які постійно або перемінно можуть виступати в якості продавців, покупців або посередників. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, дуже пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу  в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.

Комерційні банки

мобілізовують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів у формі вкладів та депозитів. Частка залучених коштів складає фонд обов¢язкових резервів, які комерційні банки зобов¢язані тримати в

Національному банку

у визначених пропорціях до вартості своїх зобов¢язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському грошовому ринку. Такі операції здійснюються, по-перше, для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. По-друге, банки, які мають надлишкову ліквідність, намагаються розмістити ці кошти таким чином, щоб вони приносили доход у формі процентів.

Держава

також виходить на грошовий ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів серед його учасників. За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високю номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов¢язковим записом на окремий рахунок у центральному банку, які б активно працювали на вторинному ринку. Нині Національний банк впроваджує в практику загальноприйнятні у світовій банківській системі механізми регулювання процесами на грошово-кредитному ринку. А це і кредитні аукціони, і вексельне редисконтування і депозитні сертифікати тощо. Передбачається, що аукціони з розміщення державних цінних паперів проводитимуться регулярно. Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації боргу запроваджується механізм використання державного майна, маються на увазі основні фонди, земля, рудники, золото, валюта тощо. Розпочатий випуск державних цінних паперів у подальшому дасть можливість в принциповому плані змінити взаємовідносини між Національним банком та Міністерством фінансів у питанні джерел покриття дефіциту державного бюджету.

Центральний банк

майже завжди виступає на грошовому ринку в ролі позикодавця. Його завдання ¾ надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки в свою чергу позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк передбачає кредитувати комерційні банки через викуп цінних паперів, та дисконтні операції з векселями.
Для Національного банку

грошовий ринок

¾ надійний важіль взаємодії на ліквідні кошти комерційних банків, а через них ¾ на процентні ставки і грошову масу; тому центральний банк очолює і фактично здійснює керівництво грошово-кредитним ринком.
Поряд з традиційними учасниками на ринку грошей функціонують

посередницькі організації

. Це

позабіржеві маклери

, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть на комісійних, які їм виплачують позичальники;

ділингові контори

, облікові дома, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, і отримують прибуток на різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних ділингових центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
Появились нові учасники ринку ¾

фінансові та страхові компанії

,

пенсійні фонди

. Нині вони випускають короткострокові зобов¢язання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.

3 ЗАДАЧА № 8


Визначити, яким буде курс ЄВРО до швейцарського франка, якщо виходити з середніх співвідношень із доларом США.
1 долар США = 1,5125 ЄВРО;
1 долар США = 1,3140 франків швейцарських.

РІШЕННЯ


Вартісну основу величини валютного курсу будь-якої національної валюти визначає паритет купівельної спроможності.
Паритет купівельної спроможності валюти означає співвідношення купівельної сили валюти. Він визначається на основі порівняння рівня цін споживчого кошика і співвідношення витрат виробництва однієї країни відносно іншої за формулою:
                            (1)
де P – паритет купівельної спроможності валюти даної країни;
      - купівельна спроможність валюти даної країни за відповідний період;
      - купівельна спроможність валюти тієї країни, відносно якої здійснюється порівняння.
Р = 1,3140 / 1,5125 = 0, 8688
Отже, курс ЄВРО до швейцарського франка буде:

1 ЄВРО = 0,8688  франків швейцарських


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


1. Александров М. А., Мислива C.O. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник. - 2-ге видання, перероблене і доповнене. - К.: ЦУЛ, 2002. - 336 с.
2. Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001. – 234 с.
3. Гроші та кредит: Навч. посібник / В.І. Пахомов, Л.В. Стрільчук. – К.: МАУП, 2004 р. – 56 с.
4.  Гроші та кредит: Підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — 598 с.
5.  Єпіфанов А.О., Маслак Н. Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: навч. посіб. для студ. ВНЗ. — Суми : Університетська книга, 2007. — 522с.
6.  Иванов В.М. Деньги и кредит: Курс лекций:  - 2-е изд., стереотип. – К.: МАУП, 2001. – 232с.
7.  Колесніченко В.Ф. Гроші і кредит: навчальний посібник. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2007. – 432с.
8. Костіна Н. Гроші та грошова політика // Навч. посібник. — К.: НЮС, 2001. - 224
9. Мишкін Ф. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків // Пер. з англ. Г.Стеблій та iн. — К.: Основи, 1998. - 963 с.